1991-й рік є, напевне, одним з переломних в історії гітарної музики. В цей рік вийшли два альбоми, які багато в чому сформували звучання сучасних рок-колективів. Але, якщо альбом Loveless ірландських шугейзерів My Bloody Valentine викликав досить жваві дискусії у музичних колах, то витвір героїв сьогоднішньої статті минув якось непоміченим. Напевне, ці хлопці тоді б самі остовпіли, коли б їм сказали, ЩО вони створили.
Прийнято вважати, що альбом Spiderland скромного гурту Slint з американського міста Луїсвіл дав життя аж двом популярним сьогодні жанрам рок-музики – пост-року і мат-року.
Це зійде одночасно і за обкладинку, і за фото виконавця
Цього разу – без мегабайтів коментарів. Просто скріни з мого бюлетня на сайті pitchfork.com.
30,0%
Навіть неуважний читач мого блогу міг би легко знайти, чим дорікнути мені: з-поміж всього іншого, це явна схибленість на одній далекосхідній нації. Добре, що є ще франкоканадці, які хоч якось прикривають мою відверту і безбожну любов до всього япоського.
Ось і статистика дає невтішні результати: виявляється, я злочинно забив на головний хіпстерський принцип – принцип еклектики. Трохи менше ніж кожен третій прослуханий мною трек є японським. Щастя, що програма не розпізнала національність Хасумі Шіґеомі, а то було б ще гірше.
За останніми підрахунками ЦВК, рейтинг Японії зараз складає 30,03%, що чимось нагадує результати парламентських виборів для Партії Регіонів. І звідки б то взятися таким круглим цифрам – ось рівно 30,00%, але ні в якому випадку не 29,99%? Видно, Японія найняла того самого маркетолога політконсультанта, що і наша правляча партія.
А ще можна помітити, що якби британці повернули собі свої, без сумніву, законні американські колонії, вони легко дали б бій зазнавшимся чуркам. Звідси висновок, що роздрібленість опозиції – а “Сполучені” країни і Канада розділили приблизно однакову кількість відсотків – це завжди погано.
Я не можу вкотре не зіронізувати над The Rolling Stone, які, як ми пам’ятаємо, виходять з тієї позиції, що за межами США гітару навчились тримати, з натяжкою, лише в їх метрополії. Їх мірками, я – телепень, який нічого не розуміє у музиці світу.
Треба виправлятись і не слухати групи, що базуються в Японії. На щастя, це зробити дуже просто – для цього у мене є американський шугейз. Адже він такий… американський.
Read more »
…І не дай бог якомусь покидьку заманеться написати їх як просто HRSTA – приб’ю! Тільки так, з крапками під літерами!
Так бажання бути оригінальним не лише у музиці, а і у назвах приводить до юнікодових девіацій. Тож, коли я буду засновувати свою групу, я неодмінно назву її якоюсь романтичною назвою типу τ╛ÄΘâ╖πüéπüì.
(До речі, такий артист таки дійсно присутній у мене в бібліотеці – труднощі перекладу кривого кодування. А мій карманний плеєр вперто вважає, що героя даної статті звуть Hß╣Üß╣óß╣¼A).
Група, правильну назву якої мені лінь копіювати
Коли дияволу поставили Swans, його червоні очі загорілися, і він вольовим рішенням примусив запустити цей альбом по всіх колонках у своєму королівстві. Успіх був нечуваний, і навіть деякі янголи поставили на паузу свій монотонний нью-ейдж і вирішили долучитись до пекельного концерту.
Якщо у пеклі дійсно так грають, то я туди не проти потрапити. Хоча ми-то з вами знаємо, що там насправді катують грішників репом і попсою. Або й авангардом – це вже як кому.
Є два важливих інструмента, обов’язкових для поважаючого себе інструментального колективу. Перший – це скрипка, а другий – це… проектор.
Ті-таки вже задовбавші вас Godspeed You! Black Emperor на повному серйозі включають до свого складу кінематографіста Карла Лемьє, при чому не в списку технічного персоналу або сесійних музикантів, а як повноцінну частину колективу. Цим самим визнаючи невід’ємність візуальної складової своїх перфомансів.
Одне з традиційних проекторних шоу GY!BE
Відсутність лірики в переважної більшості колективів, про які ведеться мова у цьому блозі, змушує музикантів шукати альтернативні джерела для обрамленння своїх пісень. Часто таким джерелом стає візуальний ряд, який супроводжує німі пісні на концертних виступах. Таким прийомом користувалися, окрім Самих, ще Mooncake, The American Dollar, sgt. і багато інших.
Але колективи, про які йтиме мова сьогодні, пішли далі і віддають візуальному ряду не допоміжну роль, а саму що не є головну. Ось так. У когось ритм тримається на барабанах, у когось – на бас-гітарі, а у когось – на сюжеті фільму.
Такі групи беруть давно забуте німе кіно, закинуте на полицях кіноархівів, і пишуть для нього саундтрек, а потім презентують, утворюючи такий собі кінотеатр з живою музикою.
Зазвичай, творчість таких сучаних таперів, їх підходи до створення музики принципово відрізняються від аутентичних аналогів. Їх музика різнобарвна, масивна і дозволяє фільму, знятому в 1920-х, звучати, та й виглядіти, по-сучасному.
Був вечір, і в нашій кімнаті гуртожитку панувала тиша: у нас заведено спати двічі на день. Я якраз прокинувся, умився і, позіхаючи, звично засів за комп’ютер.
Раптом мій сонний вигляд змінився оторопілістю, і тиша кімнати порізалась моїм вигуком.
- Бухаєм!
- Бухаєм, – охоче погодився Паша, що теж недавно встав. Він окинув мене підозрілим поглядом: я маю репутацію закореніло-непитущого. – А чого?
- Годспіди випустили новий альбом. Перший за десять років.
Так, десять років. Десять.
Останнім часом тут було доволі глухо, але на це, окрім банальної відсутності натхнення, є і доволі об’єктивні чинники. В будь-якому-разі, у мене нарешті з’явилась ідея, про що б його ще можна було б написати.
Якщо розглядати мистецтво під таким собі абстракним телескопом, може виявитись, що, змінюючи дальність, на яку ми фокусуємося, нам потрібно буде крутитися у різні сторони. Якщо ж не дратувати вас спробою пограти в сноба-псевдоінтелектуала, то по-простому це можна сказати ось як:
Якщо у вас є улюблений фільм, то зовсім не обов’язково ваша улюблена сцена і улюблений кадр в кінематографі будуть саме звідти.
“Це чудово”
“My favourite song from them”
“Оу, чуваки, зацініть, яку я круту пісеньку надибав, хе-хе”
Вам цікаво читати такі рецензії?
Останні коментарі